В історії естетичної науки перша половина XVIII ст. займає особливе місце: в 1750 р. з друку вийшов перший том теоретичного трактату «Естетика», автором якого був німецький філософ і теоретик мистецтва Олександр-Готліб Баумгартен (1714–1762 рр.). Спираючись на грецькі поняття ейсетикос, естаномай, естаноме, естесі, Баумгартен увів новий термін – естетика, окресливши цим самостійну специфічну сферу знання.
Поява потреби виділення у самостійну науку певних уявлень, знань, ідей, пов'язаних з емоційним, чуттєвим, ціннісним ставленням людини до дійсності, до природи, суспільства, до мистецтва, було свідченням накопичення таких нових знань, які вже не могли розвиватися в межах загальнофілософської теорії і традиційних мистецтвознавчих уявлень. О. Баумгартен, як філософ, стверджував, що гносеологія має дві форми пізнання – естетику і логіку. Перша пов'язана з «нижчим», тобто чуттєвим пізнанням, а друга – з вищим, тобто інтелектуальним. Логіка вивчає судження розуму і веде до пізнання істини. Естетика ж пов'язана із судженням смаку і пізнає прекрасне. Поняття прекрасного широко використовується О. Баум-гартеном, однак предмет естетики він не визначив через ідею прекрасного (така тенденція виявилася пізніше, зокрема в позиціях Г.-В.-Ф. Гегеля та М. Г. Чернишевсько-го). Баумгартен визначив предмет естетики через поняття досконале: «...Естетика – це наука про досконале в світі явищ, про досконалість чуттєвого пізнання й удосконалення смаку» .
Коли Баумгартен наголосив на терміні досконале, то виявилось, що це поняття вже було об'єктом теоретичного інтересу в естетиці минулого. Так, у праці «Метафізика» Аристотель ототожнює досконале з прекрасним – останнє визначається філософом як позитивне досконале. У східних культурах теж простежується тяжіння до ототожнення досконалого й естетичного. Арабський філософ середньовіччя Ал-Газалі, наприклад, стверджував:
І все ж треба віддати належне Баумгартену за відродження в теоретичному обігові такого цікавого поняття, як досконале. Більше того, він поділив естетику на два рівні – теоретичну і практичну. Перша мала займатися проблемою краси, специфікою чуттєвого сприймання дійсності, а друга безпосередньо пов'язувалася з проблемами розвитку мистецтва. В концепції Баумгартена, таким чином, відбувся поділ предмета науки на дві частини: одна тяжіє до філософського знання, а друга – до мистецтвознавства. Ця тенденція закріпилася настільки, що існує й понині, змушуючи нас сьогодні ставити питання про двопредметність естетичної науки. А це, у свою чергу, є свідченням як теоретичної, так і структурної складності предмета естетики.
отже, введення Баумгартеном терміна естетика, а по тому і фіксація певної галузі наукових знань, спиралося на значний історико-теоретичний досвід і закріплювало за наукою естетикою її предмет – закономірності чуттєвого пізнання і художньої творчості.
Важливим етапом у розробці проблеми предмета естетики став період розвитку німецької класичної філософії.
Поможем написать любую работу на аналогичную тему