Содержание - это организационно-технический аспект труда. Він відображає рівень розвитку продуктивних сил, технічний спосіб поєднання особистісного і речового елементів трудового процесу, тобто розкриває працю як процес взаємодії людини з природою за допомогою засобів праці.
Зміст праці не є суто індивідуальним на кожному робочому місці, він рухливий і мінливий, оскільки характеризується багатьма показниками: структурою і різноманітністю виконуваних функцій, співвідношенням виконавських і управлінських елементів, фізичних і нервово-психічних навантажень, ступенем розумового напруження, самостійності, самоорганізації, новизни, складності праці тощо.
З соціологічної точки зору зміни в змісті праці розглядаються не самі по собі, а як підґрунтя, що обумовлює зміни в соціальній структурі як суспільства, так і окремих підприємств або організацій. Суть соціологічного підходу до вивчення змісту праці полягає в тому, щоб досліджувати його вплив на роль і місце різних соціальних груп у виробництві, а також на соціальні відмінності між ними.
Слід розрізняти соціальний та функціональний зміст праці. Соціальним змістом праці є доцільність діяльності працівника, мотивація, ставлення до праці на суспільному (як до професії, виду діяльності) і індивідуальному (як до тієї чи іншої конкретно виконуваної роботи) рівні. Функціональний зміст праці виявляється у виконуваних працівником конкретних ролях, функціях.
Зміст праці залежить від того, що людина робить і які засоби для цього використовує, які функції виконує і як вони при цьому поєднуються, які зусилля (фізичні чи розумові) переважають.
Зміст праці визначає професію і рівень кваліфікації працівника, а характер праці – ступінь соціального розвитку і перетворення праці на нагальну потребу. Закон відповідності характеру і змісту праці , тобто міри поєднання її сутності та форми, є основним законом соціології праці. Глибинні зміни у змісті праці створюють передумови для змін в її характері, і навпаки. Взаємодія характеру і змісту праці виявляється в існуванні таких соціально, економічно і технічно неоднорідних її форм як фізична і розумова, творча і репродуктивна, проста і складна, кваліфікована і некваліфікована, виконавська і управлінська, самоорганізована і регламентована праця. Ці види диктують різні вимоги до загальної і спеціальної освіти, професійної культури, створюють різні можливості для реалізації професійних і особистісних якостей, тобто справляють різний соціальний вплив на працівників.
Фізична праця пов'язана з використанням мускульних зусиль людини і спрямована на зміну матеріально-речовинного середовища. Вона характеризується безпосередньою взаємодією людини із засобами праці, прямим включенням її до технологічного процесу, виконавськими функціями в трудовому процесі. Ці ознаки взаємопов'язані і лише в поєднанні характеризують фізичну працю як соціальний процес.
Розумова праця – це аналітико-узагальнююча інтелектуальна діяльність, продуктом якої є інформація, оформлена певним чином (текст, розрахунок, креслення, повідомлення, розпорядження тощо). Вона поєднує інформаційні, логічні, узагальнюючі та творчі елементи, характеризується відсутністю прямої взаємодії працівника із засобами виробництва і забезпечує потреби виробництва в знаннях, організації та управлінні.
Творча праця не є жорстко регламентованою зовнішніми щодо працівника межами, цілями, принципами діяльністю, а реалізується відповідно до його особистого потенціалу, схильностей, інтересів. Їй притаманний постійний пошук нових ідей, розробка прогресивних технологій, використання раціональних методів і способів праці, активне варіювання функцій, своєрідність і неповторність просування до бажаного результату, виробництво нових зразків продукції, які, у свою чергу, породжують нові потреби людини. Суть творчого підходу полягає в наявності ідеального плану дій, який свідчить про людську визначеність праці.
Праця перестає бути сумою фізіологічних затрат. До неї додається емоційно-психологічна складова. Праця сприймається індивідом як творчий процес, який здійснюється за його власним планом. Підпорядкування чужому плану призводить до психологічного чи соціального відчуження. Вже сама тільки постановка мети виконавцем свідчить про його свідоме ставлення до праці, появу мотивації праці.
Усунення мети, позбавлення праці її внутрішнього значення призводить до того, що людина стає байдужою до змісту своєї праці. Щоб подолати це негативне явище, запроваджуються різні методи стимулювання і мотивації праці.
Репродуктивна (рутинна) праця передбачає усталений повтор функцій, їхню стійкість, практично незмінність, тобто її особливістю є повторюваність (шаблонність) прийомів для досягнення результату. Якщо творчість характеризується отриманням чогось якісно нового, чого ніколи раніше не існувало, то репродуктивна діяльність зводиться до отримання “стандартного” результату.
Репродуктивна і творча праця – найважливіші характеристики процесу праці з точки зору її соціального змісту, а не техніко-організаційного. Техніко-організаційний зміст праці визначається набором функцій працівника у виробничому процесі і характеризує технічний аспект способу поєднання властивостей працівника з предметними елементами виробництва. З огляду на це соціальний рівень розвитку праці визначається за ступенем вилучення людини з виробничого процесу. Спочатку замінюється енергетична, рушійна, а потім – виконавська, контрольна функції.
Підвищення змістовності праці, її складності вимагають відповідної кваліфікації працівника. Впровадження нових функцій і професій, підвищення науково-технічного потенціалу, впровадження виробничих нововведень повинне супроводжуватися підготовкою кадрів, які були б здатні експлуатувати нову техніку, устаткування, виробничі процеси. Працівники, які не пройшли спеціальної підготовки, не можуть, а іноді й не хочуть сприймати нововведення в трудовому процесі, оскільки вони більш жорстко регламентують темп і ритм роботи, вимагають більшої відповідальності, ретельності, витрат нервово-психічної енергії, зламу звичних стереотипів.
Поможем написать любую работу на аналогичную тему